Усім Героям присвячується поезія Тетяни Шимкової
Відголоски моїх контузій…
Я сьогодні на полі бою
Ми ще далі пішли, – за «нуль»
Зараз два побратими зі мною
Закривають собою від куль.
Тут не чутно звуки сирени
Справа постріл – кричить побратим
Ми неначе щораз на арені
Всюди вибухи чути і дим…
Підлетіла земля угору –
Біля вуха свистіло знов
Я стріляю і пахне порох,
А з руки витікає кров…
Побратима не чути більше
Він мовчить і це саме страшне,
Але зліва ще той був – інший,
Що також закривав мене.
Все затихло, я чую тишу
Тільки серце з грудей вилітає
Я не можу піднятись вище,
Але знаю – його теж немає…
Я вертаюся сам з поля бою
І несу цю страшенну ношу
У тилу всі – «Вернувся героєм!!!»,
А для мене це кара Божа!
І щоночі мені не спиться
Їх обличчя криваві я бачу,
А коли таки щось насниться, –
Прокидаюсь і тихо плачу!
Я не хочу бути героєм,
Я залишився там – «на нулі»,
Я залишився на полі бою
Десь засипаний в чорній землі…
Відголоски моїх контузій –
Це самотність і алкоголь
В мене більше немає друзів
Знов втрачається самоконтроль!
Я залишився там – в окопі,
Я помер і немає мене
Всюди вибухи, дим і попіл…
Наді мною обличчя сумне…
Я не сплю, я не можу спати
У руках я тримаю сталь
Мені б знову до бою стати,
Та не можу цього нажаль.
Покалічене тіло ниє
Зводить спину, болить плече
Часом крутить поранену шию
Із ноги щось постійно тече.
Я не можу бути героєм!
Я ж бо воїн, – не просто солдат,
Я щоразу іду до бою
І тримаю важкий автомат!
01.05.25 р.
Автор: Тетяна Шимкова
